2605

Сьогодні на державному рівні ми відзначаємо День захисників України, які загинули в боротьбі за її незалежність, суверенітет і територіальну цілісність. 
Так, у 2019 році відповідний указ підписав президент України Володимир Зеленський.
Датою вшанування пам’яті захисників України було обрано 29 серпня не випадково.
Саме у цей  день у 2014 році в Іловайському котлі загинуло найбільше бійців за весь час війни на Донбасі. 
Регулярні частини збройних сил Росії, що вторглися до України, обстріляли коридор, яким, за домовленістю, мали виходити українські бійці. За офіційними даними, тоді загинули 366 українських військових і правоохоронців, 429 були поранені, 128 потрапили в полон, 158 вважаються зниклими безвісти. 
Під час бойових дій на сході України загинули й мешканці  нашого району: Роман Козичко (Тячів), Павло Дурунда, Віталій Бертолон (Буштино), Олександр Шимон, Володимир Цірик (Угля) та Микола Федоришин (Дубове). 
"Ми пам’ятаємо подвиг наших героїв-земляків і схиляємо голови перед їх світлою пам’яттю.
Вічна слава героям!" - наголошує голова Тячівської РДА Тімур Аверін 

Згадаймо кожного: 

 Олекса́ндр Петро́вич Ши́мон (нар. 23 серпня1988 — пом. 3 грудня2014) — старший лейтенант Збройних сил України.
  
Закінчив 9 класів ЗОШ № 2 села Мала Уголька, у 2006-го — ЗОШ села Угля.
Від 2006 року служив в лавах Збройних Сил України, 2010-го закінчив Академію Сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного, спеціалізація «автомобілі та автомобільне господарство».
Командир взводу 128-ї гірсько-піхотної бригади, з осені 2014 року брав участь у боях на сході України. 3 грудня 2014-го вночі біля Дебальцевого прямим влученням снаряду старший лейтенант Шимон був важко поранений під час обстрілу терористами з РСЗВ «Град», вранці помер від поранень.
Вдома лишились батьки та троє братів, двоє з них також військові.
Похований в селі Угля 6 грудня 2014-го.
Нагороди та вшанування
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений
15 травня 2015 року — орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно)[1]
5 квітня 2015 року у селі Мала Уголька на фасаді будівлі ЗОШ № 2 встановлено меморіальну дошку Олександру Шимону.
У листопаді 2015 року в селі Угля на обеліску слави було встановлено меморіальну дошку на честь старшого лейтенанта Олександра Шимона.

Володи́мир Микола́йович Ці́рик (13 червня1993 — 18 липня2016) — старший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

 Народився 1993 року в селі Угля (Тячівський районЗакарпатська область); навчався в Мукачівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. Закінчив Національну академію Сухопутних військ імені гетьмана Сагайдачного у Львові (в лютому 2015 року, достроковий випуск).
Навесні 2015 року в званні старшого лейтенанта потрапив на передову, у 93-тю бригаду, і був призначений командиром 9-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону. 10 місяців воював під Пісками й за ДАП. Командування вважало його одним з найбільш перспективних і талановитих офіцерів бригади.
18 липня 2016-го увечері поблизу села Кримське (Новоайдарський район) під час патрулювання місцевості зі сторони нейтральної території група військовослужбовців 93-ї бригади була обстріляна силами терористів з гранатометів і кулеметів, після цього зав'язався бій, поранень зазнало 3 бійці. БМП-2, що виїхала на допомогу та для евакуації, підірвалася на замаскованій протитанковій міні. Володимир Цірик загинув при близькому вогневому контакті, тоді ж поліг солдат Роман Омельченко. Серед поранених — товариш та однокурсник Володимира, командир 7-ї роти Олександр Сак («Стафф»).
Похований в селі Угля 21 липня 2016 року, остання дорога була встелена квітами, люди проводили Володимира навколішки.
Без єдиного сина лишилася мама Світлана Бокоч.
Нагороди та вшанування
указом Президента України № 476/2016 від 27 жовтня 2016 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» — нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно)[1]
нагороджений відзнакою «Народний Герой України» (16.12.2017, посмертно).
18 липня 2017 року у селі Угля відкрито пам'ятну дошку та освячено пам'ятник на сільському цвинтарі. Меморіальна дошка розташована на обеліску поруч із меморіальною дошкою на честь Олександра Шимона

Рома́н Іва́нович Козичко (7 грудня1984 — 18 лютого2015) — сержант Збройних сил України.

 
 Навчався у Тячівській ЗОШ ім. В. Гренджі-Донського, Тячівському професійному ліцеї.
 2004 року прийнятий на військову службу за контрактом, старший патрульний прикордонної застави «Тячів» Мукачівського прикордонного загону. 2006-го звільнився у запас.
 31 липня 2014-го мобілізований, головний сержант взводу, 128-ма окрема гірсько-піхотна бригада.
 18 лютого 2015-го загинув під Дебальцевим, яке обстрілювали російські терористи.
 Без Романа лишились батьки. Мати Романа не пережила смерті сина, вона померла 9 травня 2015 року в 49-річному віці.
 6 березня 2015-го з військовими почестями похований у місті Тячів — однак спочатку сталася прикра помилка — тоді поховали у Тячеві капітана Романа Башняка
Нагороди та вшанування
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений
орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)
у Тячеві встановили меморіальну дошку на честь загиблого Романа Козичка
присвоєне звання почесного громадянина Тячева (посмертно)

 Павло́ Іва́нович Дурунда  (24 червня1971 — 7 вересня2015) — солдат Збройних сил України,
учасник російсько-української війни.
 Народився 1971 року в смт Буштино Закарпатської області. Закінчив Буштинську ЗОШ.
 30 січня 2015 року мобілізований як доброволець — до 169-го Навчального центру «Десна». По навчанні — солдат, водій-електрик взводу спеціальних робіт ремонтно-відновлювального батальйону, 128-та гірсько-піхотна бригада.
 Увечері 7 вересня 2015-го загинув під час бойового зіткнення з ДРГ терористів, яка переправилась через Сіверський Донець поблизу села Болотене Станично-Луганського району. Тоді ж ще двоє військовослужбовців були поранені.
 12 вересня 2015 року похований у смт Буштино Тячівського району.
У Павла залишилась дружина.
Нагороди та вшанування

За особисту мужність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові, зразкове виконання військового обов'язку відзначений — нагороджений
 орденом «За мужність» ІІІ ступеня (16.1.2016, посмертно)[1]
лютим-місяцем 2017 року у фойє буштинської ЗОШ відкрито меморіальний стенд Павлу Дурунді.

Мико́ла Іва́нович Федори́шин (12 жовтня1981 — 22 жовтня2016) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни. 

Народився 1981 року в селі Дубове (Тячівський районЗакарпатська область). Мешкав у селі Ракове того ж району, створив сім'ю, виховували дітей.
У часі війни - гранатометник 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади; проходив службу за контрактом.
12 квітня 2016 року під час несення наряду біля шахти «Путилівська» («Бутівка-Донецька») потрапив під снайперський обстріл, куля йому розбила вилицеву кістку та зупинилась у основі черепа. Хірурги дніпровської клініки ім. Мечникова вилучили кулю під час складної 2-годинної операції, через день Микола прийшов до тями. Вже наприкінці квітня повернувся додому, де пробув кілька тижнів. Згодом почалися проблеми з кишківником; лікувався в Мукачівському шпиталі, проходив реабілітацію у санаторіях.
22 жовтня 2016 року серце Миколи зупинилось, лікарі діагностували гострий панкреонекроз.
23 жовтня 2016-го похований в селі Дубове.
Без Миколи лишилися мати в Дубовому, дружина та троє дітей у Раковому.
 Нагороди та вшанування
указом Президента України № 306/2016 від 20 липня 2016 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» — нагороджений медаллю “Захиснику Вітчизни”[1] 

Бертолон Віталій Йосипович - Добровольчий Український Корпус «Правий сектор»

 
 
Дата та місце народження: 19 травня 1986 р., смт. Буштино, Тячівський р-н, Закарпатська обл.
 Місце загибелі: поблизу н.п. Покровське Дніпропетровської обл.
 Військове формування: Добровольчий Український Корпус «Правий сектор».
 Підрозділ: .
 Посада: стрілець.
 Обставини загибелі: загинув внаслідок ДТП.
 Місце поховання: Тячівський р-н, смт.Буштино 
 Нагороди:
 - Відзнака «Хрест Корпусу» (посмертно, наказ Командира Корпусу № 114/18 від 13 травня 2018 року)Дата загибелі:  08-09-2015 
 Залишились батьки, брат та сестри

 Вічна пам'ять і слава Героям ! 

Пресслужба Тячівської райдержадміністрації

Додати коментар

Захисний код
Оновити