Не просто прожити життя, а залишити слід і світлу пам’ять
31 травня з життя пішов Андрій Васильович Дьордяй - колишній голова Вільховецької сільської ради

(1936 – 2025 рр.)

Учора відійшов у вічність чоловік, ім’я якого залишиться в серцях багатьох — Андрій Васильович Дьордяй. Народився він 14 січня 1936 року в мальовничому селі Вільхівці, у працьовитій господарській родині, де завжди знали ціну хлібу й чесній праці.

У 1943 році, коли у Вільхівцях ще не було школи, він розпочав навчання в Нересниці. Згодом його шлях привів до Лісотехнікуму в Хусті, а далі — до Львівського лісотехнічного закладу.

Його професійне життя було сповнене турботи про інших. Він працював на Пасічній у цехах з переробки лісу. Згодом — на деревообробному комбінаті (ДОКу) в Тересові, де працювало понад 5000 людей. Тут він був начальником відділу кадрів, а пізніше — стане головою профспілки. Саме там, його колеги охарактеризують його, як людину доступну, щиру, яка завжди знаходить спільну мову та вміє захистити права кожного. А саме:він постійно дбав, щоб діти працівників мали можливість відпочивати, отримували путівки, а робітники — підтримку й захист. Згодом Андрій Васильович очолив фанерний цех.

Найбільш пам’ятною сторінкою його життя стали десять років служіння нашому селу — він був головою Вільховецької сільської ради. Саме тоді в селі з’явилися: школа, амбулаторія та дитячий садок, - майже вся найважливіша інфраструктура. Він умів домовлятися та рішуче домагався фінансування, бо вірив: усе має бути для людей.

Його особисте життя було таким же відданим. У 1959 році він одружився з Марією Федорівною, бухгалтером за фахом. Разом вони збудували не лише дім, а й велике й тепле родинне вогнище. У них народилося четверо дітей: Василь, Олена, Іван (який, до жалю, помер у молодому віці) та молодший Йосип. Діти завжди пам’ятають батька як людину, яка дбала про їхню освіту, дитинство та відпочинок.

Усі діти здобули вищу освіту — і це стало його найбільшою гордістю. Він завжди ставив інтереси людей понад усе. Учора він пішов у вічність, але пам’ять про нього, його працю й добро залишаться з нами назавжди.

Нехай земля йому буде пухом, а спогади — світлим вогником у наших серцях.