Признаюсь чесно це інтерв'ю перевершило всі мої очікування.  Мені  вдалося поговорити з надзвичайно цікавим співрозмовником -  ерудованою і начитаною людиною, яка багато чого знає.
В кабінеті я зустріла не просто чиновника вищого районного рівня, а компетентного керівника - про таких кажуть: "Він на своєму місц! ". 
Отож - голова Тячівської РВА Павло Васильович Басараба -  і його ноу-хау   в розвитку туристичної галузі району.
З ним сьогодні говоримо про соляні шляхи, таємничу гору Капуну,  судноплавну Тису та сучасну велодоріжку.  
І ще багато цікавого про те, як царь гунів Аттіла може спричинити на Тячівщині справжнісінький клондайк ...
Та чому будуть "плакати" Карлові Вари...
- Павло Васильовичу, нещодавно Вами було оголошено в Інтернет просторі  про цікавий і досить таки амбітний проект «Тячівщина – соляний оберіг України». Можете розповісти звідки взялася така ідея?.
- Ще будучи головою Рахівської РДА, а до речі,  сам я родом із Косівської Поляни, одного разу в Фейсбуці  знайшов дуже цікавого співбесідника.  Він розповів про моє село,  і як у давнину люди з Косівської Поляни йшли в Солотвино на Тячівщину по сіль.   І взагалі дуже багато чого про так званий "датський плай" і про соляні шляхи в нашому краї ...  .
Я потім звернувся до нього, щоб зустрітися, але на жаль, досі це не сталося.  Пізніше дізнався, що у цього чоловіка дуже потужна родословна,  "родове дерево"  - де від діда прадіда передавались  письмена (щоденники). Він дійсно розповідав про такі цікаві речі, яких ніде не можна знайти. 
Це мене дуже заінтригувало, і я почав вивчати історію, зібрав багато інформації, навіть матеріали із закордонних архівів . 
І от коли вже мене було призначено на посаду голови Тячівської РВА, подумалось , а чому б не використати все це.  
На Рахівщині лише плай,   а тут на Тячівщині -  серцевина, столиця солі.
- Тобто, свої міркування, думки,  переконання , Ви відобразили в таку ідею?
- Ну мені це подобається,  і я хочу цю тему розвивати. Скажу більше,  завдяки цій ідеї   - я знайшов багато прихильників  тут, в адміністрації.  На одній з нарад  почав розповідати про всі ці речі -  про соляну Тячівщину ...
Додам,  я  працював   деякий час у вашому районі,   багато читав і вивчав його історію. 
Був шокований, що на   вулиці Привокзальній  у Тячеві колись були золоті копальні. А на території теперішнього міського парку в давнину добували сіль. 
- У нас такі місця можна знайти чи не в кожному селі...
- І я шукав такі ось цікавинки,  і все собі записував. От дивіться:  сіль добували в Новоселиці, Нересниці, Тернові, Нижній Апші,  Тереблі, Ганичах,  Солоний, Крива, Округла.  Солоний - навіть село так назвали в честь солі...
 Ну,  скажіть,   де ще є такі унікальні місця,  аби були цілі колодязі, наповнені  ропою ? І люди століттями її споживали в їжу,  для соління,   квашення і просто на побутовому рівні.   Більше такого нема  ніде на Закарпатті,  а наскільки відомо - в цілій Україні.   
- Так, Тячівщина - унікальний край...
- Скажу більше, всі шляхи, які колись у давнину вели з Тячівщини в інші регіони - на територію сучасної України або до європейських країн, зв'язані з сіллю.  Чому вели? Тому що  вчені доказали -  тисячі років назад тут була сіль. 
І відколи існує людство, відтоді використовує  її в різних іпостасях, якщо так можна сказати. Як незамінний продукт для їжі,  і як елемент культури, і як ритуальний оберіг. Дорогих гостей, як правило,   у нас теж зустрічають хлібом - сіллю ...
 - Старі шляхи ... - це якось дуже по-філософськи...  
- Ми завжди,  щоб не робили,  йдемо старими шляхами.  От давайте поміркуємо разом. Річка пробиває те місце, яке вона спочатку собі знайшла. І які б укріплення ми не будували, вона намагатиметься повернутися на свій первозданний шлях. Так і люди завжди знаходять старі шляхи. 
Подивіться як влаштовано все в природі... Є так звані давні мисливські тропи,  і всі тварини - олень, косуля, вовк, лисиця, свиня, йдуть цими тропами.  Ми, люди,   теж складаємо природу.  І повірте, нас веде старими шляхами...  
- В принципі, в цьому щось є ... 
- І уявімо собі,   що ми згадаємо, і більше того відтворимо ці старі шляхи на Тячівщині. Шляхи,  якими колись перевозили ропу, сіль,  але по них тепер уже, для прикладу, можна проїхати на сучасних велосипедах. 
Думаю,  буде  цікаво,   і я переконаний,  що  минувшину треба використовувати в нашому сьогоденні. 
- Так, багато чого ми досі не знаємо  ...
- Візьмім хоча б гору Капуну в селі Руське Поле, на жаль, досі не досліджену археологами.
Колись я прочитав цікаву статтю М.Савчука з Тячева, що місцевий бульдозерист викопав під горою глечик з римськими монетами. І знайдені  гроші були часів правління імператора Валентиніана ( 364 до 375 рр н.е).   
Тож уявіть собі,  що тут,  на тячівській землі старовинні монети, сплав яких схожий на алюміній!  Хоча ми знаємо, що в V столітті такого металу ще не винайшли. Звідки вони взялися?
 - Ну це досі залишається загадкою! 
- Так. Але дивіться, в чому проблема.  Всю нашу історію радянська влада сильно спотворила. І ми до нині ще керуємось тим, що вони написали. А  нас переконують зовсім в іншому. 
Наведу конкретний приклад. Були колись такі племена як гуни. Так? 
- Так , з історії відомо, були.  
- На сьогоднішній день їх цар Аттіла -  високоповажна постать всієї угорської спільноти. Бо вони так і кажуть - це наш вождь!  Відомо, що він був багатоженцем,  останній раз одружився на Ілдіко,  ім'я якої дійсно популярне в Угорщині. До речі, в першу шлюбну ніч з нею і помер...  
Але совети доказують зовсім інше! Що це було велике переселення народів, і гуни прийшли з китайських долин. Тобто, за чотири з половиною тисяч кілометрів,  з такої далечини, і так легко приневолили цілі народи? Щось малоймовірно...  
А історія чітко доводить, що вся тогочасна Європа страшенно боялася Атілли -   він її підкорив.  Зі своїм військом розвалив Римську Імперію, за що отримав прізвисько "Бич Божий" . 
- Дуже цікаво! 
І я про те ж! Атілла не поневолював, а змушував народи платити "за мир". Він підходив з військом, і йому приносили скарби.  Якщо ж на знайдених під Капуною давніх римських монетах співпадає століття, то чи не могли гуни їх тут залишити? Дуже легко! 
- До речі, про це розповідає одна з легенд гори Капуни...
- Так! Легенда що гласить? Атіллу поховали в річці під водою, у трьох трунах – золотій, срібній та залізній,  а всіх свідків убили. Інформаційні джерела, до яких би ми не зверталися підтвердять, що це була Тиса. 
На сьогоднішній день наші страшні вороги росіяни стверджують: так! Але вождь гунів був за Уралом, там теж є річка Тиса. 
На мій погляд, їх маловодна річка не та Тиса, яку могли використати в ті часи гуни. Ну самі поміркуйте! Тиса за Уралом  - 46 кілометрів, і наша Тиса довжиною в 966 км з виходом у Дунай, Чорне і Середземне моря.  І яка, до речі, була позначена на стародавніх географічних картах!   
Я вивчав трішки стиль життя гунів - це були дуже могутні люди, а не такі, як їх описують росіяни - маленькими, вузькоокими з кривими ногами.
- Ну всі знають, що вірити росіянам не можна...
Так, вони ж спаплюжили всю нашу історію, про що я вже казав.
Єдиний історик Vст. Пріск Панійський, який відвідав Скитію , і на власні очі бачив царя Аттілу засвідчив, що так звані гуни не були азіатами - кочівники.  
Вони говорили мовою,  яку пізніше вже назвали скіфською, вживали такі слова як: мед, вечеря, просо... Оселялися в селах, а не юртах, носили вишитий одяг, займалися землеробством та бджільництвом.  
Скоріш за все вони тут жили і підкорювали інші народи. Звідси їм було недалеко ходити на Європу та Рим ... 
- Цілком ймовірно...
- До речі, у своїй статті  М. Савчук пише,  що у 1911 році угорські дослідники побували на Капуні й висловили припущення,  що тут може бути могила Аттіли. 
Я не хочу, наприклад, прорікати угорцям, що вони можна так сказати, привласнили собі цю історичну постать. Зовсім ні.  
Але не можна й заперечувати, що цар гунів був, а можливо й похований саме тут.  Бо Панонія, де він жив, якраз і охоплювала всі навколишні землі. 
Тиса, яка до речі часто змінювала русло, могла спокійно протікати поблизу Капуни.  Мортош - стара назва села Тячівки означає «край берега», звісно ж Тиси. 
- До речі, місцеві досі використовують назву Мортош
- А знайдені римські монети?... 
Та якщо б нам сьогодні хоч одну із цих монет вдалося дослідити, то відкриємо на Тячівщині справжнісінький клондайк! (місце скарбів.) 
От скільки всього цікавого містить тільки одна гора  Капуна. 
Про це ми і маємо сміливо говорити,  якщо хочемо розвивати туризм в нашому краї.
А таких унікальних туристичних локацій на Тячівщині  чимало. 
- Ви слушно зауважуєте, історія Тячівщини - досі досконало  не вивчена. Тут великий простір для дослідження.   
- Скажу більше, тут таке шикарне історичне підгрунття,  яке не дозволяє просто так сидіти, склавши руки.  
Тому потрібно вивчати історію на місцях по - новому,   поки ще живуть старожили та побутують народні перекази.
- Знаю, що Ви вже зібрали дуже багато цікавої інформації про соляний шлях. Можете коротко розповісти...
- Ми знаємо, що у давнину на тутешніх землях простягалася так звана Солотвинсько - Хустська улоговина, або ж западина.  Вона була заповнена соляним морем, і через багато тисяч років вода кристалізувалась в сіль. 
Між Бедевлею і Тячевом, що маємо? Портош!  Сама назва  вказує на порт, куди звозили сіль з Солотвина та інших населених пунктів. Ми їх уже називали. 
Надалі цю сіль на дерев'яних баржах, які до речі виготовляли і в Тересві,  сплавляли по Тисі. Відомо що маршрут пролягав до Сольнока ( Угорщина) , надалі по Дунаю, з виходом у Чорне і Середземне моря.
Окремі з барж могли одночасно перевозити до 50 тисяч центнерів солі кусками. Тож можете собі уявити,  якою судноплавною була Тиса  в давнину. 
Сіль, яку тоді видобували на Тячівщині, успішно продавалася по всій Європі та приносила чималі прибутки. То, скажіть, як не можна не використати такі цікаві історичні дані для розвитку туризму? 
- Ваш проект називається "Тячівщина  - соляний оберіг України". Ви самі придумали назву?
- Так, скажу чесно, придумав сам, бо мені це подобається.   Мені здається, що так воно і є. Може це лише моя суб'єктивна думка, але я буду старатися переконати у цьому інших.     
- Якщо ми говоримо про сіль,  то відразу виникає асоціація з Солотвином, де її добували в промислових масштабах. Яким чином цей проект пов'язаний з шахтарським селищем? 
-  Безперечно, Солотвино - столиця солі Тячівщини. Навіть стара назва селища Слатіна означає в перекладі з румунської "ропа", тобто дуже солона вода . А тут така шикарна історія її видобутку, яка розпочинається ще з ІІ ст. н.е римським завойовником Трояном. 
Зі старих часів соляні копальні вважалися найціннішим скарбом,  який збагачував їх власників. Потім з'явилися шахти підземного типу аж до сучасного виробництва.
І хоч на сьогодні сіль тут вже не добувають, маємо курортну зону - Солені озера, які вважають аналогом Мертвого моря. Тож, звісно, що Солотвино в нашому проекті займе своє почесне місце.    
- Павло Васильовичу, вважаю,  що тему Солотвина можна розкрити в окремому інтерв'ю, якщо Ви погодитесь.  А тепер повернімося до проекту. Можете більш детально розповісти про те, хто над ним працює, його учасників, що конкретно вже визначено, і яким чином він буде реалізовуватися.
- Поки що основну роботу виконують працівники відділу економіки, а також залучений відділ освіти РДА.  Загалом більшість службовців адміністрації теж цікавляться, щось підказують, радять. 
Також я звернувся до всіх голів громад, і їх керівників відділів освіти, надати інформацію та знайти людей, які можуть розповісти, чи показати щось цікаве.  Деякі громади вже підготували матеріали, і признаюсь чесно - тут дійсно є чим похвалитися.
Та що там казати! Коли ми покажемо, скільки на Тячівщині є лише мінеральних джерел - Карлові Вари в Чехії будуть "плакати"!
- Ну, можливо не лише вони...Туристичний потенціал нашого району дуже великий і зовсім не розкритий...
- Але цим треба займатися! А уявіть собі, коли всю цю інформацію ми систематизуємо, оцифруємо, створимо піар - код проекту  з нумерацією маршрутів, туристичними локаціями, зонами відпочинку, музеями і т.д.  
- Буде дуже потужно! 
- Так! От, припустимо, приїхав турист в район, або хтось із подорожуючих, навіть місцевих - натиснув   піар - код, і тут є все - вибирай, що душа бажає! 
Навіть дійдемо умовно до того, що на смартфоні вам покаже - ось десь там у віддаленому гірському селі дід Василь має пасіку, і в нього можна купити натуральний мед. А недалеко від цього знаходиться мінеральне джерело, з якого так і хочеться напитися справжнього буркуту. А там далі  - база відпочинку,  де можна переночувати і скуштувати смачну національну кухню...
До речі, "гастрономічна подорож", яка буде знайомити із традиційними  місцевими стравами Тячівщини, обов'язково увійде в наш проект, як і інші культурні та історичні надбання, що я вже називав.  
- Їх знайдеться чимало... 
- Так! Знаєте я часто думав і дійшов висновку,  що ми від Франківщини в розвитку туризму відстаємо років так на двадцять. А може й більше!
От дивіться, є в них скелі Довбуша, хто про них не знає? Всі знають! Чому? Правильно, бо вони їх популяризують дуже давно. Там уже стільки всяких міфів понапридумано, що й серце ватажка опришків  стало каменем,  яке виконує любі бажання ! А такі речі заманюють туристів, і вони хлинуть сюди потоками. 
- Пам'ятаю екскурсію ще зі школи...
- От бачите ви їздили туди екскурсією. 
А тепер наведімо паралель з горою Капуна в Руському Полі  та  легендою про могилу завойовника Аттіли . Хто і що про них знає?  
Припускаю, що й місцеві навряд чи зможуть щось розповісти.
І знову постає питання: "Чому?" . А я вам відповім: "Тому що на Тячівщині  досить інертно ставляться до розвитку туризму,  хоч мають неабиякі умови та можливості."  
- Мушу визнати, що так, хоч як би прикро для мене це не звучало ...
- Думаю, ви знаєте  про  фестиваль гуцульської бринзи в Рахові? Так от, вперше ми його почали проводити  в селі Кваси з 10-15 кілограмами бринзи. А можете уявити його останні масштаби? Десятки тонн! 
- Утворився бренд! 
- Так ви правильно підмітили, фестиваль гуцульської бринзи - це вже бренд Рахівщини! Я працював там головою адміністрації і  організував шість фестивалів.  
Хочу сказати, що до нас приїжджали різні туристи, і якось мені подзвонили з танцювального гурту Латинської Америки. А в нас на той час вже всі готелі та бази відпочинку були повністю переповнені. Не вистачало місць, щоб їх прийняти.
 Загалом навідувались туристи майже з 20 країн світу - Чехії, Хорватії, Канади, Бразилії, Італії, Австрії, Угорщини...  Скажу вам чесно, протягом тижня Рахів жив як у вулику і заробляв немалі гроші. 
- Я була не один раз на цих святкуваннях  -  дуже гарно і колоритно!
- Так от до чого я веду. Завдяки цьому фестивалю ожила така туристична локація у місті як амфітеатр. Було зроблено дорогу в урочище Буркут та облаштовано територію біля однойменного потічка. Підіть, подивіться, як там зараз гарно! 
На жаль, через війну фестиваль не проводиться, однак згодом , я впевнений, він відновиться. 
 - Реалізація проекту, як і розвиток туризму на Тячівщині загалом, неможливий без оновлення місцевих доріг. Бо вони у нас зараз такі, що ні пройти ні проїхати...Як вирішити дану проблему?
- Щойно на прикладі Рахова я розповів, як завдяки туризму можна все це розвивати.  
Повірте,  якщо нам вдасться здійснити задумане, а я більш ніж впевнений, що ми це зробимо,  то буде все - і якісні дороги, і сучасна туристична інфраструктура, і робочі місця, інвестиції...  
- Погоджуюсь, туризм має колосальні можливості... 
- От нещодавно на межі Тячівського і Рахівського районів,  а саме -  перевалі «Околе», було відкрито 55 кілометрів унікального туристичного веломаршруту «Вело Закарпатський туристичний шлях». 
Хочу щиро, від душі подякувати керівництву ОВА в особі Білецького Мирослава Золтановича за його особисте сприяння в реалізації цього маршруту.  
А також за його важливу і дієву підтримку в усіх наших починаннях щодо розвитку туризму на Тячівщині загалом. Дуже важливо, що в цьому напрямку в нас є порозуміння з обласним керівництвом, бо тоді буде й взаєдопомога. 
Хочу відмітити, що відповідально до цього віднеслись і працівники ДП "Ліси України",  і керівники громад.  
Зроблено дійсно цікавий туристичний маршрут, який має видовищні оглядові майданчики, комфортні місця відпочинку ... Також пристосовані зупинки, де можна зарядити телефон та акумулятор для сучасних велосипедів. 
Це дійсно дуже гарно, дуже потужно! Раджу обов'язково навідатись! 
- Дякую, найближчим часом це зроблю та розповім в  Інтернет просторі ...  
- Ну я впевнений, що ця велодоріжка потім увійде у Велике Карпатське коло і  пройде через Румунію, Словакію,  Угорщину,   Польщу і по периметру всієї Закарпатської області. 
І звісно, що до цієї туристичної родзинки обов'язково будуть відремонтовані місцеві дороги загального користування. 
Хочу повідомити,  що відрізок від Бедевлі до Усть - Чорної вже заплановано оновити найближчим часом. 
- Дуже приємно це почути, бо дороги там дійсно у жахливому стані! 
Ось побачите, їх буде відремонтовано. Ми потім обов'язково зустрінемося,  щоб написати про це. 
- Із великим задоволенням ! 
А я, користуючись нагодою, пропоную створити таку ж велодоріжку (веломаршрут) в Углянській громаді. Поясню чому.  Тут знаходиться  Карстовій міст, який ще називають Морським Оком, одна з найбільших Карпатських печер  -  Дружба, старий водяний млин, який досі працює  та праліси Карпатського біосферного заповідника - до речі, єдині в Європі.
 І це тільки в одному селі Мала Уголька! 
- Так я знаю, багато читав про ці місця, особливо - про  Карстовій міст,  який має надзвичайно цікавий генезис ... На думку вчених він утворився ще тоді, коли Карпати були морським дном...
 - А яка там гарна, спокійна, просто фантастична гірська місцевість!  До речі, Ви як голова адміністрації вже побували в цих місцях? 
-  На жаль, поки що ні, однак планую найближчим часом це зробити, разом з зі своїми працівниками. Адже багато хто із них, як я з'ясував, теж жодного разу не бували на Карстовому мості. 
- Дозвольте  я Вам розповім свою історію першого туди сходження. 
- Будь ласка!
 - Якось, років п'ятнадцять тому,  в центрі Тячева, мені зустрілась група іноземних туристів на велосипедах. Вони зупинились тоді,  щоб уточнити свій рух.  Уявіть собі, куди їхали?  На Карстовий міст!  
Люди  приперлися аж з Німеччини, щоб побачити нашу скелю.  І це при тому,  що тоді ще не було навігацій, і вони мали з собою лише якусь карту. 
- Значить ця вапняна арка має виняткову особливість, яку тут місцеві недооцінюють... 
- Знаєте, мені в душі стало так соромно, бо на той час, я ще жодного разу там не була. Вже згодом, разом із закарпатськими журналістами,  здійснили вилазку.  Скажу Вам чесно, це те місце, яке запам'ятовується на все життя!   
- Так от наш проект і має на меті зібрати всі такі місця докупи. І можливо я повторюся знову, бо попередньо ми про це вже говорили. 
Ми прагнемо, щоб будь який турист,  в будь якій точці світу зміг дізнатися, для прикладу про Карстовий міст в Малій Угольці, або ж гору Капуну в селі Руське Поле тощо.  
І не просто дізнався, а захотів сюди приїхати, щоб подивитися. Щоб для подорожі вибирав не в Австрію, чи Швейцарію , а навідався в наше Закарпаття - на Тячівщину. 
- Звучить амбітно! 
- Можливо зараз це звучить амбітно,  але це те, над чим треба працювати! 
Якщо хочемо щось робити, то почнімо. Якщо хочемо рухатись, то зробімо перший крок. А якщо хочемо долати велику дистанцію, то крок за кроком... 
Бо як доводить життя - найчастіше амбітні або ж навіть абсурдні ідеї творять прогрес , завдяки їм досягається приголомшливий успіх! 
- От дивіться, ми хочемо скликати туристів з усього світу, а на Малій Угольці навіть асфальтованої дороги нема.  І взагалі її там ніколи не було! 
Треба подякувати, на жаль, вже покійному Москалеві, який приїжджав сюди, будучи губернатором краю.  
За його сприяння збудовано відрізок від Углянської школи до Мирави, але через скандал з місцевим активістом роботи припинили.   
А зараз вона засипана якимось незрозумілим щебенем, то жах що там твориться! 
То може хоч тепер, завдяки проекту буде зроблено дорогу ?! 
- Якщо ми створимо такий потужний мега - проект, скажімо бренд - "Тячівщина соляний оберіг України", питання доріг вирішуватиметься  першочергово.  В цьому я впевнений. Бо туризм - це насамперед якісні автошляхи.  Що стосується велодоріжки - цікава ідея, яка варта уваги в нашому проекті.  
- Павло Васильовичу, думаю, знайдеться чимало скептиків, які заявлятимуть про те, що даний проект не на часі, адже в Україні війна, і  турист до нас не приїде...  Що на це скажете?
- Безперечно - обороноздатність рідної країни - на першому місці кожного українця!
 Але ось що хочу ще сказати! 
Головні війни людства тривають за територію та культуру. Теперішня російсько-українська війна - не виняток.  Я в культуру включаю і рідну мову,  і національну ідентичність, і народні традиції. 
Це те, за що ми боремось і на фронті і в тилу, що не повинно у нас занепадати, а навпаки - має розвиватись і примножуватись. 
- Якщо ми говоримо про культуру, то чи можливо відновити етно - фестиваль "Закарпатська свальба", який двічі проходив на території Німецької Мокрої ( Тячівський район) та Колочави ( Міжгірський район).    
- Потрібно буде не лише відновлювати старі фестивалі, а й придумовувати нові. Щоб у кожному селі показати свою культуру, історію,   національні традиції. Як це на Рахівщині? В одному селі фестиваль голубців, в іншому - баноша і т.д. 
- До речі, у нас також непогано стартувала Буштинська громада,  де у свій час провели цікаві фестивалі майже в кожному населеному пункті. В Дулові - грибів, Чумалеві - сиру, Новобарові - меду, в Тереблі - ярмарка, Буштині - День селища. На жаль, війна внесла свої корективи...
- Звісно, зараз наша країна переживає жахливі часи - щоденно гинуть люди, тож нам всім не до гулянок та веселощів. 
 Але наш проект про унікальність рідної землі, про нашу історію,  про нашу культуру,  що не повинно втрачатися. 
Це поєднання минулого, теперішнього і майбутнього - в чому і полягає сутність людського життя. А життя як відомо переможе будь - які війни... 
Так що будемо боротися, будемо працювати і все у нас, дай Боже, буде добре! 
- Павло Васильовичу,  дуже гарно дякую за таку цікаву, змістовну розмову! Бажаю успіхів проекту "Тячівщина  - соляний оберіг України" , який дійсно спонукає творити! Сподіваюсь, ми ще зустрінемось і поговоримо на інші актуальні теми соціально - економічного розвитку Тячівського району. 
- І я вам щиро дякую та запрошую до співпраці! Закликаю небайдужих мешканців долучатися до проекту! Всім миру і добра, перемоги Україні! 
Інтерв'ю вела журналіст Любов Немеш. 
На фото: голова Тячівської РДА Павло Басараба під час фестивалю, з колективом РДА на відкритті велодоріжки,  під час інтерв'ю.